Коноплі в Україні: плоскінь, полотно, Глухів

Коноплі на українських землях

За Енциклопедією сучасної України, коноплярством займалися ще скіфи й давні греки, а на території теперішньої України коноплі були поширені вже в IX столітті. Волокно йшло на домашні потреби й на продаж за кордон.

До початку XX століття це була селянська культура: 1913 року коноплі займали 127 тисяч гектарів, здебільшого в дрібних господарствах, де майже все робили руками. Місцеві сорти давали мало волокна, лише 10–12 % від ваги стебла.

Звідки взялося саме слово «коноплі», мовознавці не певні. Етимологічний словник наводить три версії: запозичення з індоіранських мов через скіфів, із шумерської або з народної латини.

Плоскінь і матірка

Коноплі дводомні: чоловічі й жіночі квіти ростуть на різних рослинах. Українська мова має для них окремі слова.

Від них утворено й назви полотна: плоскінне й матірне. Трапляється також форма «матірчате», але словники подають її як рідшу.

Плоскінь дозріває раніше за матірку, тому її вибирали з посіву руками, а матірку лишали достигати на насіння. Є навіть дієслово «поплосконитися»: так казали про коноплі, які, виростаючи, поділилися на плоскінь і матірку.

«Плоскінь вибирала»: що це означає

Це рядок із вірша Тараса Шевченка «Мені тринадцятий минало»:

«А дівчина при самій дорозі недалеко коло мене плоскінь вибирала».

Дівчина виривала з посіву чоловічі рослини конопель, які достигли раніше. Це була звичайна літня робота. Примітка у Повному зібранні творів пояснює слово трохи інакше: як волокно для прядіння, отримане з чоловічих рослин; словники дають обидва значення.

Як із конопель робили полотно

Шлях від стебла до нитки складався з кількох кроків, і кожен мав свою назву. Послідовність записано зі слів людей, які самі це робили, і підтверджено цитатами з класиків у словниках.

1. Вибирали. Спершу плоскінь, приблизно за чотири місяці після сівби, згодом матірку.
2. Мочили. Стебла клали у воду: у копанки, ставки, річки. Приблизно за тиждень волокно відставало від деревини.
3. Сушили на сонці.
4. Били й терли. Спершу на бительні, потім на терниці: дерев’яному знарядді зі щілиною, у якій стебло ламалося, а тверда серцевина висипалася.
5. Чесали дерев’яними гребенями.
6. Пряли взимку веретеном або на прядці.

У Нечуя-Левицького героїня перелічує ті самі кроки: «Хіба я не брала конопель, не мочила, не била на бительні, не терла на терниці?»

Словник коноплярства

Усі визначення взято зі Словника української мови в 11 томах.

Полотно й сорочка

Основними матеріалами для літнього натільного одягу в українців здавна були льон і коноплі. Розподіл був простим.

Тож вишиті сорочки шили з домашнього лляного та конопляного полотна. Вишивка на них мала оберегове значення й різнилася залежно від регіону: за візерунком можна було сказати, звідки людина.

У яких краях переважав льон, а в яких коноплі, ці джерела не кажуть.

Скільки сіяли

За сто років площі скоротилися більш ніж у сто разів. Енциклопедія сучасної України називає причини: синтетичні волокна, економічні кризи й законодавство, яке ставилося до конопель як до наркотичної рослини.

Разом із полями зникали заводи. За оцінкою Інституту луб’яних культур, у радянські часи первинною переробкою займалися 36 підприємств, а у 2022–2023 роках сім.

Глухівський інститут

Інститут у Глухові на Сумщині заснували 12 жовтня 1931 року як Всесоюзний науково-дослідний інститут конопель, на основі Української дослідної станції прядивних культур. Інститутом луб’яних культур він називається з 1944 року, коли його об’єднали з московським інститутом нових луб’яних культур. У 2012–2016 роках установа мала статус дослідної станції.

Досліди з вирощування конопель на одній і тій самій ділянці тривають тут із року заснування.

Микола Гришко й одночасне дозрівання

У 1932–1939 роках відділ генетики й селекції очолював Микола Гришко, майбутній академік і засновник ботанічного саду в Києві, який тепер носить його ім’я.

Гришко розв’язав головну незручність конопель: плоскінь і матірка дозрівають у різний час, тож збирати їх доводилося двічі. Разом із колегами він вивів сорт ОСО-72, у якому вони достигають одночасно, і був ініціатором створення однодомних конопель, де чоловічі й жіночі квіти ростуть на одній рослині. За цю роботу він отримав орден, а ступінь доктора і звання професора йому присвоїли без захисту дисертації.

Більше волокна

Григорій Сенченко, який керував інститутом у 1960–1987 роках, разом з учнями вивів сорти з вмістом волокна понад 30 %, проти 10–12 % у селянських сортів початку століття. Його метод добору став основою для наступників.

Коноплі без наркотичних властивостей

Найвідоміша робота інституту почалася в 1970-х роках.

• Початок. Джерела розходяться в році. Історики інституту пишуть, що визначати канабіноїди в рослинах почали 1971 року, а тему офіційно затвердили 1973-го; одна зі статей енциклопедії називає 1974 рік. Автори першої версії вважають це початком першої у світі офіційної селекції конопель зі зниженим ТГК.
• Перші сорти. ЮСО 16 зареєстровано 1980 року, ЮСО 14, за Державним реєстром, 1981-го; історики інституту називають 1980 рік для обох. ТГК у них на час реєстрації становив 0,08 і 0,07 %.
• ЮСО 31. Зареєстрований 1987 року й досі чинний. За даними істориків інституту, це найпоширеніший за кордоном український сорт конопель і еталонний зразок за шістьма ознаками в європейській методиці випробування сортів.
• Сорти без наркотичних сполук. Вікторія й Ніка, зареєстровані у 2011 і 2012 роках.

Керував напрямом В’ячеслав Вировець, який із 1971 до 2003 року очолював лабораторію селекції й генетики конопель; методику створення таких сортів розробила Лідія Горшкова, авторка двадцяти сортів і гібридів. Енциклопедія сучасної України підсумовує: співробітники інституту вивели перші у світі сорти однодомних конопель без наркотичних властивостей.

Сорти за кордоном

Чотири глухівські й золотоніські сорти входять до канадського переліку схвалених на сезон 2026 року: ЮСО 14, ЮСО 31, Золотоніські 11 і Золотоніські 15. Удома три з них уже вилучено з реєстру, чинним лишається тільки ЮСО 31.

У колекції інституту зберігається 488 зразків конопель із 27 країн.

Інститут під час війни

Глухів лежить за десять кілометрів від російського кордону, а окремі дослідні ділянки, за словами селекціонерки Ірини Лайко, взагалі за шість. В інтерв’ю 2023 року вона розповідала: «Отак працюєш у полі, а над тобою летить ворожа ракета чи снаряд». Частину ділянок тримають на Закарпатті й у центрі України.

Робота не зупинилася: у 2022 році до реєстру внесено три нові сорти інституту, у 2024-му ще один.

Сьогодні

Промислові коноплі знову сіють. У 2025 році 33 компанії задекларували 3 124 гектари, а з дев’ятнадцяти сортів у Державному реєстрі тринадцять належать глухівському інституту. Із серпня 2024 року діють нові правила: ліцензія не потрібна, а допустимий вміст ТГК підняли. Докладніше в розділі Промислові коноплі.

Родовід сортів на цьому сайті продовжує ту саму традицію: записати, звідки що походить, і зберегти це.

Питання й відповіді